Брусловская светлана,
Израиль,
Брусловская Светлана живёт в Израиле с 1997 года.Образование высшее гуманитарное,пишет стихи.
Родилась и выросла на юге Хабаровского края в маленьком
уютном городе Биробиджане.
Более двадцати лет проработала в школе учителем начальных классов, затем учителем истории, преподавала музыку,изобразительное искуссство.
С юности печаталась в местной газете.
Четыре года назад пережила рождение свыше, получила духовное рождение и Господь стал давать мне стихи.
Душа моя живёт, не зная грусти.
Летит вновь безмятежно к небесам.
Господь, мой Бог, единый, Всемогущий.
Тебе лишь душу, сердце, жизнь отдам. e-mail автора:svetlana-56@list.ru
Прочитано 7652 раза. Голосов 8. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Светочка стих потрясающий, спасибо тебе огромное.
Да хранит тебя Господь и благословить. Молюсь о тебе и люблю, любовью Христа. Комментарий автора: Огромное спасибо за отзыв.
С любовью Господа
Светлана.
PVL
2007-08-14 14:43:31
Хорощий стих и в тему
Да благословит тебя Господь, Бог наш в
твоем творчестве.
иралия
2008-01-12 01:02:40
Увы, в наше время тема актуальна. Почти подобная проблема и у нас.
Благославений в творчестве!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
